Vova, It has taken me some time to write something to you and I apologise for that. It’s now with the spring and all its promise of rebirth and new life that loss at the same time is given a sharper contrast. Your passing struck me at an unforeseen, strange angle. We all live with this mortal sentence, but some deaths - those of long illness or old age, are dreaded and prepared for. They creep towards us, allowing us to lay our defences. Yours was a sudden assault, capricious and cruel. You were a young man, full of the energy of living and your future stretched out before you. It was hard to believe that you were gone, it felt like an error, a system fault in whatever unknown algorithm life is subject to. There was so much to admire and like about you. There was a relentless enthusiasm for life in you, a trademark full-faced grin and a simple, uncomplicated kindness that glowed out of you like a permanent light. I remember our meetings in Kyiv after you’d left the ICRC, always a burst of conversation and beer, and I was truly thrilled and touched to see you arrive unexpectedly at my farewell. You were someone to whom it was not hard to say goodbye to because I subconsciously knew I would see you again out in the world. I was interested to see where life took you. I sense you were at the very beginning of a new phase of it, one you had worked very hard for and deserved. You would have traveled widely and been loved everywhere you went for the open-hearted way you greeted the world, but there would have been some part of you always anchored in the green mountains of your Karpaty. You would have lived a very full life. Fitzgerald wrote this passage about someone who had a superficial charm. I put it here because it describes you perfectly, but in an entirely different way - because your genuine passion for the world and your sincere kindness to those people in it was inimitable: ‘He smiled understandingly-much more than understandingly. It was one of those rare smiles with a quality of eternal reassurance in it, that you may come across four or five times in life. It faced-or seemed to face-the whole eternal world for an instant, and then concentrated on you with an irresistible prejudice in your favor. It understood you just as far as you wanted to be understood, believed in you as you would like to believe in yourself, and assured you that it had precisely the impression of you that, at your best, you hoped to convey.’ The world - not just of those you knew but also of those you were yet to meet - is smaller without you in it. Mike Вова, Пройшло трохи часу, перш ніж я зміг щось тобі написати, вибач мені за це. Надворі весна, і передчуття відродження і початку нового життя дисонує з гіркотою нашої втрати. Твоя смерть вразила мене своєю незбагненністю і непередбачуваністю. Всі ми живемо свідомі неминучої смерті, але в деяких випадках, наприклад у старості чи за важкої хвороби, ми, хоч і боїмось кінця, але все ж таки готові до нього. Смерть підкрадається і змушує нас перестати чинити опір. Твоя ж смерть була несподіваною і жорстокою. Ти був молодим, повним енергії, мав все життя попереду. Важко було повірити в те, що тебе нема, здавалось, неначе сталась системна помилка в алгоритмі життя. В тобі стільки всього захоплювало і привертало до себе. Твоя вперта жага до життя, незабутня широка посмішка і проста і щира доброта неперервно сяяли на оточуючих. Пам’ятаю наші зустрічі в Києві після того, як ти пішов з МКЧХ. Завжди зі жвавими розмовами і пивом, мене так розчулив і зворушив твій несподіваний приїзд безпосередньо перед моїм від’їздом. З тобою було підсвідомо неважко прощатись, бо зналось, що ми ще колись побачимось. Мені було так цікаво, як складеться твоє життя. У мене було відчуття, що ти стояв на початку нового етапу, якого досяг важкою працею і якого, безперечно, заслуговував. Ти мав подорожувати по всьому світу, зустрічаючи приязнь і любов оточуючих за відкритість до світу, але часточка тебе завжди залишалася б у твоїх зелених Карпатах. Ти мав би жити повним життям. Фітцжеральд написав наступне про людину з поверхневим шармом. Я обрав цю цитату, бо вона досконало тебе описує, однак у цілком інший спосіб, бо твоє палке захоплення цим світом і щира доброта до людей, що живуть у ньому, були непідробними: «Він посміхнувся з розумінням, навіть більш ніж з розумінням. Він мав одну з тих рідкісних посмішок, що сяяли безмежною розрадою. Таку посмішку можна зустріти хіба чотири-п’ять разів на життя. Вона зверталась (чи то так здавалось) до всенького світу на мить, а тоді поверталась до тебе переконуючи, що вірить лише тобі. Вона розуміла тебе так, як ти прагнув цього, вірила у тебе так, як би тобі хотілось вірити у самого себе і переконувала тебе, що складаєш саме таке враження, як би тобі хотілось за найсприятливіших обставин.» Світ без тебе є значно меншим, не лише для тих, хто тебе знав, а й для тих, кого ти ще мав зустріти. Майк